Товариствовидавало позики на купівлю і оренду землі, придбання худоби,сільськогосподарських машин і реманенту, будівництво господарських споруд тощо.З 1895 -го по 1910 роки Дзензелівським кооперативом було видано кредитів майжена 3 млн. крб. За станом на 1909 рік Дзензелівське ощадно-позичкове товариствов районі своєї роботи практично ліквідувало діяльність приватних кредиторів.Лихварі, не знаходячи застосування своїм накопиченим капіталам, були вимушені,у більшості випадків, покласти їх у якості вкладів у кооператив.$CUT$
Порядз кредитними операціями, товариство активно займалося виконанням посередницькихфункцій. Кооператив мав товарний склад, з якого йшла реалізаціясільськогосподарського реманенту, посівного насіння, добрив, бляхи.За 1911 рік товариство продало товарів майже на 40 тис. крб. У наступніроки оборот від реалізації різноманітної продукції не опускався нижче 30 тис.крб. Щороку товариство продавало селянам до 500 плугів. За1911 рік чистий прибуток від посередницьких операцій склав близько 6,5 тис.крб.
Значнуувагу приділяло товариство організації кооперативного збуту селянами зерна.Посередницькі операції з хлібом полягали у закупівлі кооперативом у селянврожаю зернових і продажу його великими партіями. Закупівельні ціни на зернотовариство встановлювало дещо більші, ніж скупники і, крім цього, унеможливилообважування, яке постійно практикували приватні посередники.
Дзензелівськеощадно-позичкове товариство було одним із перших кооперативів Російської імперії,який розпочав операції по збуту цукрових буряків. Організація кооперативногозбуту позитивно позначилася на матеріальному становищі селян. Кооператив,виступаючи в ролі посередника між селянами – виробниками буряків іцукроварнями, поступово збільшив закупівельну ціну на 50%.
Напередодніпершої світової війни Дзензелівське ощадно-позичкове товариство об’єднувало вжебільше 6 тис. членів. Постійну роботу кооперативу забезпечували більше двохдесятків службовців. Щоденно кооператив з різних питань відвідувало від 100 до300 чоловік. Для підтримки постійного зв’язку з пайовиками, значна частина якихпроживала далеко за межами Дзензелівки, у приміщенні товариства буввстановлений телефон. Селяни швидко опанували цим досягненням техніки і частовикористовували телефонний зв’язок для вирішення не лише проблем кооперативноїроботи.
Порядз веденням різноманітних господарських операцій, Дзензелівське товариствонамагалося постійно піклуватися про духовні потреби людей. Тому важливе місце удіяльності кооперативу займало забезпечення роботи школи. Щорічно на їїутримання виділялося близько 3,5 тис. крб. Товариство вживало заходів попідвищенню статусу школи. З часу свого створення, у 1905 році, і до 1911 – гонавчальний заклад пройшов шлях від одно класового до чотирьох класового, а у1914 році отримав статус вищого початкового училища. Зростала і кількість учнівшколи. У 1912 році у школі навчалося 86 дітей, а вже у 1914 –му – близько 200.Навчальний заклад відзначався високим рівнем викладання, ґрунтовними знаннямиучнів і вивченням школярами не лише загальноосвітніх предметів, а й такихдисциплін, як теорія та історія кооперації, практика кооперативної роботи тощо.Останнє мало неабияке значення для поширення кооперативної свідомості у районідіяльності Дзензелівського товариства ( адже в школі навчалися діти з усіхнавколишніх сіл), формувало нове покоління людей, вихованих на кооперативнихідеалах. Викладачі запрошувалися висококваліфіковані, – так керівникомДзензелівського шкільного хору був Порфирій Данилович Демуцький, з якимЧерненко безумовно був добре знайомий.
Важливезначення для селян мала й створена у 1907 році при товаристві каса для наданняматеріальної допомоги родинам померлих членів кооперативу – так звана„похоронна каса” Зокрема, у 1910 році сім’ям покійних було виділено близько 2,5тис. крб. За 1911 рік 75 родин отримали з каси матеріальну допомогу на загальнусуму майже 3,5 тис. крб.
Звичайно,що діяльність Дзензелівського ощадно-позичкового товариства супроводжуваласябагатьма проблемами: кооператив нерідко потрапляв у скрутні фінансові таорганізаційні ситуації, багато питань роботи кооперативу ще чекали своговирішення. Однак, це було закономірним, адже Дзензелівське товариство, як живийкооперативний організм, у своєму розвитку об’єктивно стикалося з певнимитруднощами. Та саме здатність керівництва кооперативу до організації їх подоланняі обумовили його організаційно-господарське зростання, перетворення у передовукооперативну установу країни. За підрахунками В.Ф.Тотоміанца, Дзензелівськеощадно-позичкове товариство за основними показниками своєї роботи посідало третє місце серед кредитних кооперативівРосійської імперії. Символічно, що другу позицію займало Немиринськеощадно-позичкове товариство, де головою ради також був О.Д.Черненко. (Це мабутьбуло до 1911 року).
Першістьу кооперативній справі досягалася завдяки максимальному напруженнюінтелектуальних і фізичних сил, потребувала від Олександра Давидовичаневсипущої енергії, повсякденної праці серед народу. При цьому він виявлявабсолютну безкорисливість, по суті – самозречення не лише від задоволення але йелементарного захисту своїх матеріальних інтересів. Посідаючи керівні посади уцілому ряді кооперативних установ, О.Д.Черненко, звичайно, мав можливість добреполіпшити свій добробут. До того ж, за умов слабкої самоорганізаціїкооперативного селянства, кооперативні діячі були фактично нікомунепідконтрольні і при нагоді могли легко зловживати посадовим становищем увласних матеріальних інтересах. Однак, Олександр Давидович у кооперативнійроботі показав високий зразок добропорядності, кристальної чесності, відчуттявідповідальності перед людьми. Він не лише виявляв схильність працювати нагромадських засадах, а й жертвував на кооперативні справи свої власні,зароблені нелегкою педагогічною працею, скромні доходи. Працюючи на посадіголови ради Дзензелівського ощадно-позичкового товариства, О.Д.Черненко, крімтого, що надав на десять років 1000 крб. на первісний капітал, перші рокироботи від зарплати відмовлявся. Лише через п’ять років після створеннякооперативу йому було призначено досить символічну зарплату розміром 7 крб. 50коп. на місяць. Але за перший рік О.Д.Черненко перерахував її на спорудженнянадмогильного пам’ятника померлому члену ради товариства священику ВасилюКоролькову. Відомо також, що після пограбування Козятинського споживчоготовариства О.Д.Черненко із своєї учительської зарплати десять років віддававборги товариства кредиторам, оскільки вважав справою честі кооперативного діячане допустити оголошення, очолюваного ним кооперативу, банкрутом.
Слідзазначити, що не раз О.Д.Черненку доводилось страждати за свою добросовісністьі самовідданість, які часом знаходили нерозуміння, а то і підлість людей. Так,5 січня 1900 року до одного з козятинських кооперативів привезли товар і, щоббуло швидше, підводчики скинули його прямо на землю, бо поспішали святкувати Різдво.Працівники кооперативу також не вважали за потрібне під час свята приходити нароботу. О.Д.Черненко був вимушений один стерегти товар аж до ранку 7 – госічня, поки відсвяткувавши люди не з’явилися в кооператив.
Колиз приходом в Дзензелівське товариство Барановського справи пішли добре іЧерненко міг приділити свій час іншим справам він почав думати над подальшимрозвитком кооперації. В 1898 році він відкриває перше на Київщині СпоживчеТовариство (споживчий кооператив) на селі в Дзензелівці. В цьому товариствіЧерненко приймав участь як член Ради та ревізійної комісії.
В1899 році Черненко засновує Козятинське споживче товариство і обираєтьсяголовою правління.
В1905 році, коли в Немиринецькому товаристві відкрилася вакансія голови Ради, тоєдиним кандидатом на цю вакансію був О.Д.Черненко, котрого збори майжеодноголосно і вибрали не дивлячись на те, що його на зборах не було, бо якраз удень зборів Дзензелівське товариство святкувало свій десятилітній ювілей. Зцього часу Черненко почав ділити свій час між Дзензелівкою і Немиринцями.
Згодом,приблизно в 1907 році, коли на батьківщині Олександра Давидовича в селіПаланочці відкрилося кредитне товариство (кредитний кооператив), Черненка булообрано головою Ради й цього товариства. Четвертим кооперативним товариством, деЧерненко головував у Раді, було Волосько-Махаринецьке, Бердичівського повіту,яке відкрилося приблизно в 1908 році і пам’ятало його як колишнього вчителяцього села (1887 – 1893 р.)
Біляцього часу, в 1908 році Олександр Давидович залишив посаду вчителя в Козятині івесь свій час віддавав кооперації – головуванню в чотирьох товариствах, двоє зяких були в Бердичівському повіті, а двоє в Уманському повіті, а між нимилежало біля 200 верст залізниці. Інспекція дрібного кредиту при КиївськійКонторі Державного Банку,
констатувавшифакт „протизаконної поведінки” Черненка – перебування членом і головою Ради ажу чотирьох товариствах, довго судила та рядила, як їй бути, і нарешті видаланаказ, яким не забороняла цього „беззаконня”, а забороняла лише позичаннягрошей разом в усіх товариствах.
Організованіним осередки кооперативного життя стали зразком для наслідування. З різних сілза порадами у кооперативній роботі до О.Д.Черненка прибували ходаки. У 1908році часопис „Слово” характеризував Олександра Давидовича Черненка як „відомогодіяча сільських кооперативів”. А у 1918 році авторитетний кооперативний журнал„Комашня” зазначав, що за його безпосередньою участю або під впливом виниклатретина кооперативів Київщини.
О.Д.Черненкуналежить помітна роль у започаткуванні союзного будівництва українськоїкооперації.Ще в 1899 році з ініціативи О.Д.Черненка у Вінниці була скликана нарадачотирьох товариств – з Вінниці, Києва, Житомира і села Дзензелівки. Обговорилипитання створення спілки кредитних товариств Київської, Подільської іВолинської губерній. Однак справа залишилась на папері. Але кооператори неполишали цієї акції. Вони домоглися створення спілки кредитних товариств в селіДзензелівці, бо в Києві уряд не дозволив. Точний рік створення спілки невідомий – мабуть це початок ХХ століття і після побудови власних приміщеньДзензелівського ощадно-позичкового товариства. Саме у середовищіДзензелівського ощадно-позичкового товариства виникла ідея створеннягубернського союзу кредитних кооперативів. Першим в Україні союзним утвореннямспоживчих кооперативів був Київський союз споживчих товариств. У травні 1907року в Києві, при Київській земській управі був проведений перший з’їздпредставників споживчих товариств Київської губернії. У роботі з’їзду бралиучасть 74 делегати від 44 кооперативів. Тут і було прийнято рішення пронеобхідність об’єднання споживчих товариств Київщини в союз. З’їзд виробивстатут майбутньої союзної установи. 25 серпня 1908 року статут бувзатверджений. У грудні 1908 року на з’їзді представників споживчих кооперативівКиївської губернії 160 кооперативів оголосили про входження до союзноїустанови. Влада не дозволила розмовляти на з’їзді українською мовою. Розгортаннядіяльності Київського споживчого союзу привернуло до себе увагу й закордоннихкооперативів. Гамбурський союз споживчих товариств звернувся до Київськогосоюзу з пропозицією налагодити двосторонні економічні зв’язки, зокрема, дляпостачання з Російської імперії за кордон курячих яєць. Можливо саме для цьогоз ініціативи О.Д.Черненка в Дзензелівці в 1914 році була створена артіль длязбуту яєць (Дзенгелёвская яичная артель ), статут якої був затверджений 7 липня1914 року. (Трохи раніше, у 1913 році в зв’язку з розвитком кооперації було розробленоцілий ряд приблизних статутів, в тому числі артілі для збуту яєць. УДзензелівці, з 1907 по 1911 роки працювало правління Київського „Союзбанку” (КиївськийСоюз Установ Дрібного Кредиту). Звичайно, що О.Д.Черненко не міг не бутипричетним до організації цієї установи. Олександр Давидович брав участь вустановчих зборах „Союзбанку” в серпні 1907 року, а з середини 1908 рокуочолював ревізійну комісію союзу. Очолював „Союзбанк” Х.А.Барановський. Післяперенесення у 1911 році керівних органів Київського „Союзбанку” з Дзензелівкидо Києва Олександр Давидович Черненко незмінно посідав місце члена ради„Союзбанку” до кінця свого життя. Приблизно з 1907 року, тобто з часузаснування „Союзбанку”, Черненко, крім квартири в Козятині, має квартиру ще й вДзензелівці.
„Середсоюзних об’єднань кредитних кооперативів найбільшим авторитетом користувавсяКиївський союз установ дрібного кредиту, або як коротко його називали –„Союзбанк”. Ініціаторами створення цієї установи були О.Д.Черненко іХ.А.Барановський. Союз розпочав свою діяльність у серпні 1907 року в селіДзензелівці. У перший рік діяльності союз надавав інструкторську допомогу своїмчленам, розпочав налагоджувати посередницькі операції по закупівлі різноманітнихтоварів, забезпечив функціонування спеціальних кас з надання ритуальних послугпри союзних товариствах. У цей час до його складу входило лише 5 кредитнихкооперативів. У червні 1908 року до лав „Союзбанку” вступило Колодистеощадно-позичкове товариство, яким керував В.М.Доманицький і в якому працювавСемен Дігтяренко.
Фінансовестановище союзу було досить скромним. На перше травня 1908 року його коштискладалися з вступних і пайових внесків: 400 крб. і 3349 крб. відповідно, атакож прибутку у розмірі 9 крб. Крім цього, 3607 крб. союз розмістив назберігання у кредитних товариствах. Останні мабуть були позиками, яківидавались під виглядом внесків. Так союз намагався обійти урядові заборони наведення кооперативними союзами кредитних операцій.
Такийпочаток роботи установи, здавалось, нічим не виказував її майбутній успішнийрозвиток. Але завдячуючи наполегливій праці правління союзу, авторитет„Союзбанку” серед кредитних кооперативів постійно зростав. Поступово „Союзбанк”перетворювався у потужній фінансово-кредитний кооперативний центр Київщини. У1911 році він вже об’єднував 20 кооперативних товариств. Цього ж 1911 року бувзатверджений новий статут союзу, який дозволяв вести всі банківські операції. уцьому ж році, після чотирьохлітнього перебування в Дзензелівці, правліннярозташувалося у Києві і „Союзбанк” вступив в період свого стрімкого піднесення.Впродовж 1912 року баланс союзу зріс у шість разів, перевищивши 1 млн. крб. Балансвнесків за цей же час зріс майже на 690 тис. крб. Союз видав кредитівкооперативним товариствам на загальну суму 1 млн. 418 тис. крб. У результатіпосередницьких операцій „Союзбанку”, селянським господарствам краю булопоставлено за рік більше 1,5 тис. плугів, 310 сівалок, 125 борін, 118культиваторів, 64 соломорізки, 57 жаток і снопов’язалок, 48 віялок. Крім цього,союз постачав селянам бляху, цемент, цвяхи, дерево, фарбу та інші товари. Запосередництвом „Союзбанку” здійснювалась й купівля землі.
Успішнафінансово-господарська робота „Союзбанку” дозволила йому у 1913 році придбативласне приміщення в Києві. Крім ведення кредитно-фінансових та посередницькихоперацій, „Союзбанк”активно займався організацією інструкторської допомоги кооперативам та їхревізії. Так за 1912 рік було проведено 74 ревізії. На 1 січня 1913 року доскладу союзу входило 68 кооперативів, на кінець 1914 року – 190, а в 1916 роцікількість їх досягла 233.
Київський„Союзбанк” був лідером серед кредитнихкооперативних союзів України. На 1 серпня 1913 року його баланс перевищував2 млн. крб. Друге місце в Україні за фінансовими потужностями посідавМелітопольський кредитний кооперативний союз, баланс якого становив лише 239,5тис. крб. Третю позицію займав Бердянський союз з балансом 186,5 тис. крб.
Свідченням високогоавторитету Київського союзу установ дрібного кредиту стало прийняття його угрудні 1913 року до лав Міжнародного сільськогосподарського кооперативногосоюзу. Із кооперативних установ Російської імперії такої честі удостоїлися лишедві: крім „Союзбанку” ще – Московський народний банк.
ВКозятині, де проживала родина Черненка, теж відкрилися два кредитнихкооперативи, які запросили Черненка до співпраці. В Козятин і Дзензелівку почализ’їздитись люди за порадами по організації кооперативів. Олександр Давидовичбув скільки захоплений різноманітною любимою працею, що буквально не маввільної хвилини.
Своєстановище Черненко вважав становищем найщасливішої людини, не дивлячись на те,що матеріальний стан його був досить поганий.
Напишіть відгук