О.Д.Черненкобув одним із перших, хто усвідомивши необхідність організаційно-господарськоїєдності і самостійності кооперативних організацій України, розпочав роботу зістворення загальноукраїнських союзів кооперацій. У 1911 році ОлександрДавидович як співзасновник підписав статут „Південного кооперативного банку”,який повинен був стати фінансово-кредитним центром української кооперації.(Цього року він підписав статут Українського Народного Банку – можливо це одині той же банк).
Вподальші роки Черненку довелося пережити дуже тяжкі і неприємні явища і факти,а саме прийшлося посидіти в тюрмі і зустрінутись з людською невдячністю іхамством.
В1915 році, на чергових зборах Дзензелівського товариства з’явився становийпристав. Це було явищем надзвичайним, бо до цього такого ніколи не було, збориколи-не-коли бачили лише урядника. Пристав був запрошений головою Правління,котрий мав на меті використовувати начальство тоді, коли збори виявлять нахилпіти не за ним, а за Черненком, котрий не погоджувався де в чому з головоюПравління. Пристав в підходящому місці заявив, що він закриває збори. Скромний,завжди вважаючи необхідним улагоджувати справи мирно, ніколи не мавши суперечокз начальством, Черненко моментально склав писаного протеста і став йоговиголошувати. Пристав наказав замовкнути. Але Черненко виголосив весь протест.Після цього сталося те, що могло статися тільки в дореволюційній Росії, а саме:Київський губернатор приговорив Черненка до трьох місяців тюрми. ПриятелямЧерненка пощастило добитись від пристава увільнення від негайного арешту.Малась надія добитися від губернатора скасування постанови про арешт. А поки вживутьсязаходи Черненку радили тікати з Дзензелівки. Але поки він зібрався тікати, йогознов забрали і посадили в Уманську тюрму, де він просидів днів з десять, покикиївським кооперативним колам не вдалось його визволити. Не пощастило в ці рокиЧерненку на співробітників через що він мав багато неприємних випадків. Але вінне складав зброї і вперто боровся із всяким злочинством, не зважаючи на те, щоця боротьба відбивалась на його матеріальному стані.
Говорячипро національну спрямованість діяльності кооперативного діяча, не зайвим будезазначити, що на початку ХХ століття у часописі „робітничої та селянськоїінтелігенції” „Маяк” регулярно публікувалися статті з актуальних проблемукраїнського національного життя за підписом „О.Черненко”. Очевидно, авторствозазначених публікацій належить Олександру Давидовичу Черненку, і ці статті єтакож невід’ємною стороною його невтомної праці як щирого народногоінтелігента, свідомого українського кооператора, який бачив у кооперативномурусі важливу складову національного відродження українського народу.
ОлександрДавидович Черненко віддав все своє життя для покращення селянського життя. Алепри цьому не можна не сказати про нього як про ЛЮДИНУ.
Із спогадів сина – ВасиляОлександровича Черненка. „В моїй пам’яті закарбувалисьтакі епізоди – діти звертаються до батька з вимогою щось для них купити, абатько зразу відсилає їх до матері, і каже їм: „я опікуюся тими, що не маютьматерів”. Одного разу перед Різдвом сідаємо до Святої вечері, шестеро дітей інаймичка з Дзензелівки, а батька нема, ми чекаємо його Уманського поїзда, якийзапізнився з причини сніжної завірюхи. Нарешті батько приходить весьзасніжений, бо треба було пройти йому два кілометри від станції до дому, – дужезмучений, але як завжди привітний й усміхнений. Він дуже любив їсти пшеничнукутю, рибу-щуку та узвар. М’яса ніколи не їв, – був вегетаріанцем і пацифістом.Ніколи нікому не зробив ніякої кривди і не міг би забити навіть тварини. Вцеркві часто читав апостола. Хоча мав мало часу, дуже любив своїх дітей і своюдружину.”
Із спогадівХ.А.Барановського. „Олександр Давидович рішучевідмовився від платні за виконання обов’язків голови Ради товариства, яким вінбув з дня відкриття товариства, од’єднуючи ці обов’язки з правами таобов’язками попечителя товариства, яким він був теж з дня відкриття його. Количерез років п’ять діяльності товариства, зборами призначили ОлександруДавидовичу платню по 7 рублів 50 копійок на місяць, то цю платню ОлександрДавидович за перший рік пожертвував на збудування від імені товариства пам’ятникавмерлому членові Ради товариства,священику Василеві Королькову.
Щоторкається до „милосердія” Олександра Давидовича, то воно відоме всім тим, хтозвертався до нього з яким-небудь проханням. Це його милосердіє часто ставилойого співробітників в скрутне становище: з одного боку – заступництвоОлександра Давидовича, а з другого – статут, певна політика, вимоги начальства– інспекції і т.і. Але рідко можна було одкараскатись від заступництваОлександра Давидовича і майже завше приходилося задовольняти ті „беззаконні”прохання, які підтримував Олександр Давидович.
Такими„беззаконними вчинками” були: прийом в члени товариства людей, яких формальноне можна було приймати, видача позичок з порушенням всяких норм, допущенняодстрочок і розстрочок поверх всяких статутних і позастатутних постанов,збільшення кредиту взагалі та без поручительського кредиту зокрема до такихрозмірів, які далеко перевищували всякі норми кредитоздатності, прийняття такихпоручителів, які опорочували всяку ідею поручительства і т. і. Справедливістьвимагає сказати, що я не пам’ятаю ні одного випадку, коли б той, за когозаступився Олександр Давидович не оправдав його заступництва і причинив збиткитовариству.
Багатокооператорів і не кооператорів можуть щось гарне нагадати з діяльностіОлександра Давидовича і мабуть не знайдеться людей, які б нагадали в ційдіяльності щось неприємне.
Хтомав можливість працювати вкупі з Олександром Давидовичем, або стежити за цієюпрацею, той з великим задоволенням спиняється в цей час на огляді цієї праці іщось надзвичайно гарне з’являється в почуттях, сходить на душу.”
Вітальнателеграма Союзбанку з нагоди 35 річчя кооперативної діяльності (1918 р): „ВідПравління Союзбанку щиро вітаємо з 35 літнім ювілеєм кооперативної діяльностідорогого батька Уманської кооперації, фундатора Київського Союзу,Дзендзелівського (саме так в телеграмі, а не Дзензелівського) та іншихтовариств, віддавшого все життя своє кооперації та рідному краєві”.
Спогади Ф.Матушевського (1918 р.): „Є на світі особливийсорт діячів, – це розумні, чесні працівники, вірні на слові і на ділі, людичисті серцем, слово яких ніколи не розходиться з ділом, в яких іноді й слів на язицідуже мало, які мовчки, але запопадливо і вперто роблять своє діло, іноді й дужевелике, і в цьому ділі беруть на себе всяку роботу, навіть чорну і невдячну,проте вони і нею не гнушаються, не звалюють її на чужі плечі, а роблять самі.Свою працьовитість вони дають як зразок іншим людям, непомітнопритягають до себе цих людей і утворюють навколо себе особливо приємне обійстя,в якому всім тепло, ясно і привітно. Роблячи своє діло, такі чисті серцемпрацівники висовують наперед інших людей, своїх помічників, а самі непомітнособі стоять десь ззаду, щоб не витикатися на люди, бо вони бояться, щоб люди неробили їм слави, або не подумали, боронь боже, що вони тієї слави самідобиваються.
Алеминає час і на тій ділянці, яку собі така скромна й чиста серцем людина взяла,пишається повним золотим колосом велика нива. Дивляться люди на ту ниву,дивуються, радіють і тільки аж тоді робиться одразу помітною і великоюнепомітна досі постать орача й сівача цієї пишної ниви і тільки аж тодіскладають люди дійсну ціну працівникові і його роботі.
Дотакого сорту завзятих та запопадливих в своїй роботі, але скромних і чистихсерцем працівників, що люблять робити своє велике діло тихо, без розголосу тадзвону, що не тільки не вимагають собі від людей слави чи користі за своюроботу, а ще й своїм всім поступаються, що віддають на громадське діло нетільки свій час, свою силу, а дуже часто й свій невеличкий заробіток, – дотаких діячів належить Олександр Давидович Черненко.
Щодоособливої здатності Олександра Давидовича вгадувати людей, то вона в ньогоякась надзвичайна і, на нашу думку, секрет її криється попереду усього вчистоті серця Олександра Давидовича, а потім – в знанні людської душі яке далаОлександру Давидовичу його професія – учителювання. Маючи цілий свій вік діло здітьми, Олександр Давидович, вдумливий і спостережливий учитель – педагог, мавзмогу, як то кажуть „набити руку” на вгадуванні дітей, що з кого може вийти. Бой справді, хто дав українській кооперації таку видатну особу на кооперативнійниві, як Х.А.Барановський? Дав її Черненко.
ОкрімХ.А.Барановського серед теперішніх кооператорів чимало знайдеться людей, дляяких Олександр Давидович був учителем і в школі, і в кооперації. Але окрімвеликого гурту безпосередніх учеників Олександра Давидовича за 35 літ йогоневсипущої праці, як кооператора, добра третя частина Київщини вкритакооперативами при діяльній участі, або під впливом кооперативної роботиО.Д.Черненка.
Щобприскорити передачу грошей з багатого Козятина в Дзензелівку, і з другого боку,щоб уникнути зайвих видатків за пересилку грошей поштою, Олександр Давидовичдовіряє на слово тисячі рублів машиністам паровиків, або кондукторам поїздів,які повинні були на ходу поїзда кидати гроші якомусь сторожові, будочникові чийого жінці, а ці вже мусіли односити одержані таким оригінальним способом грошідо каси Дзензелівського товариства. Такий спосіб пересилки грошей практикованоне один раз і не два а цілий ряд літ, а проте не було випадку, щоб хоч разпропала копійка.
Щож стояло на сторожі коло цих грошей? Озброєна варта? Ні. Стояв на варті одинсторож, без зброї, – на ім’я цей сторож звався МОРАЛЬНИЙ АВТОРИТЕТ ЧИСТОЇСЕРЦЕМЛЮДИНИ – О.Д.Черненка, стояла сторожем його чиста совість, що береглагромадську копійку паче своєї.
Осьякими перлами чистого серця і гарної душі посіяв О.Д.Черненко кооперативнустежку, якою йшов 35 літ свого життя. Ці перли блищать і сяють самоцвітнимикамінцями і показують путь, яким треба йти всім кооперативним працівникам.Треба ці розсіяні перлини зібрати і не ховати, а вправити в добру оправу іпоставити на видноті, щоб вони завжди світили нашим людям серед темряви ночі.Треба щоб всі, хто знає що про роботу і особу О.Д.Черненка допомогли зібративідомості й факти з життя Олександра Давидовича так само і з життя заснованихним кооперативів, щоб те все не загубилося, бо воно придасться для історіїкооперації на Вкраїні”
І.А.Фареній: ( „З історіїстановлення кооперативного руху в наддніпрянській Україні”): „Помітною постаттю у кооперативному русі початку ХХ ст. був і ОлександрДавидович Черненко. О.Д.Черненко належав до тієї плеяди української народноїінтелігенції, що присвятила себе повсякденному, часто непомітному серед широкихкіл громадськості самовідданому служінню народу. Менш відомий за провіднихукраїнських кооператорів, він якнайближче стоїть до тих сотень сільськихвчителів, лікарів і священиків, які без зайвих амбіцій своєю безкорисливоюпрацею несли в селянське середовище найпрогресивніші ідеї, не сподіваючись зате мати будь-яку винагороду, крім полегшення становища народних мас”.
ЗначенняО.Д.Черненка для розвитку кооперації на початку ХХ ст. високо оцінювалось кооперативноюгромадськістю, хоча він і не потрапив до числа загальновизнаних авторитетівкооперативної справи. Залишаючись справжнім діячем селянської кооперації, вінне мав нагоди пробитися до передових лав відомих усій країні кооператорів, які,так чи інакше, тяжіли до міст, де концентрувалися господарські та ідеологічнікооперативні центри, з рештою й існуючі на той час засоби масової інформації. Дотого ж, О.Д.Черненко відзначався надзвичайною скромністю, що також не могло непозначитися на популяризації його імені та відомостей про масштаби проведеноїним кооперативної роботи. Між тим, реальна роль Черненка у становленнікооперативного руху нічим не поступається значенню діяльності найвідомішихкооперативних діячів тієї епохи. І це було цілком зрозумілим для певної частиникооперативної громадськості. У 1918 році на сторінках журналу „Комашня”справедливо вказувалося: „В особі О.Д.Черненка українська кооперація має одногоз перших і найвидатніших своїх діячів.”
Віддаючиналежне заслугам Олександра Давидовича Черненка перед українським кооперативнимрухом, потрібно зазначити, що його ім’я вимагає широкої популяризації у нашчас. Це потрібно як для відновлення історичної справедливості, закарбуванняпам’яті про цю особливо заслужену в українському кооперативному русі людину,так і для кооперативної практики сьогодення в якості яскравого прикладуслужіння народним інтересам.
ПомерОлександр Давидович Черненко 10 квітня 1921 року в селі Дзензелівці де йпохований. Тільки в 2001 році завдяки онуці Черненка, що мешкає в Канаді, вдалосьдосить точно встановити місце поховання. В травні 2006 року на могилі спорудженопам’ятник.
Напишіть відгук