Майдан, криза, війна, розкол? На що сподіватися нам?
Дзензелівка, ніхто краще вас не знає, ніхто краще вас не зуміє!
Ніхто краще не знає проблеми вашого села, а найголовніше – ніхто краще не знає, як їх вирішувати.
Цієї зими, коли серце країни забилося у центрі Києва, мешканець кожного віддаленого куточка України відчув цю пульсацію. Ось тоді багато хто переусвідомив для себе такі поняття як “сила”, “влада”, “закон”, “боротьба”, “українець”. Всім довелося пройти школу пришвидшеної політичної освіти. Хоча б просто для того, щоб більш активно відстоювати свою точку зору в “кухонних” дебатах.
А дехто з нас відчув і свою провину за все, що відбувається (особливо ті, хто в свій час не поцурався пакунка гречки, 400 гривень на передвиборчих компаніях, чи ті, хто не знайшов у собі сміливості відмовитись брати участь в різноманітних примусових провладних мітингах та зборах).
Але найголовніше відбулося тоді, коли неочікувано для самих себе, ми раптом залишили страх і лінощі та перейшли від слів до діла – в той день, коли вийшли на трасу. І поки Київ боровся за нашу свободу, ми боролися на нашому імпровізованому блокпосту за безпеку столиці.
Знайшли в собі мужність дзенезляни та маньківчани, які вирушили безпосередньо до Києва. Були й ті, хто активно забезпечували “тили”. Скільки домашніх смачних продуктів і теплих речей відправили до столиці наші дбайливі господині!
Зараз як ніколи важливо не втрачати цю активність і час, для того, щоб зміцнити наш край зсередини.
Як це не дивно може здаватися, але село має більшу автономію, ніж місто і менше контролюється різноманітними штучними установами. Тут набагато легше розібратись із цілим рядом місцевих проблем і легше вплинути на місцеву владу.
Тим більше, у недавньому історичному минулому Дзензелівка вже мала унікальний та успішний досвід кооперації. Завдяки чому село стало одним із найрозвинутіших в Російської імперії, мало торгівельні відносини в усьому світі, збудувало свій власних банк та вищу економічну школу.
Зараз багато що змінилося, але в нашому розпорядженні все ще залишається найголовніший і несправедливо недооцінюваний природній ресурс – земля. Саме вона дає можливість для розвитку і відносної автономії.
Земля + закон УК про місцеве самоврядування = держава у державі.
Економіка найбільших держав світу спрямована не на розвиток і довгострокові перспективи, а має паразитарне існування на нафто-газових ресурсах, які вже значною мірою вичерпані.
Проте при розумному господарюванні, земля – це відновлюваний ресурс. Особливо земля Черкаського краю. Тому у недалекому майбутньому економіка України буде поступово переорієнтована на агропромисловість. Цей процес не швидкий, але вже починаючи прямо зараз у нас є всі шанси підхопити його і стати бездотаційним селом.
Для цього не треба чекати урядових постанов зверху та віддавати свої права на вирішення питань життєзабезпечення стороннім особам. З одного боку так виходило через недостатню відповідальність, з другого – через відчуття безнадійності і незнання законів. Хоча по Конституції, по законах, мешканці кожного населеного пункту мають право утворювати територіальні громади в своєму населеному пункті і на місцях, безпосередньо та самостійно вирішувати питання життєзабезпечення свого села і контролювати діяльність та роботу виконавчих органів цього населеного пункту.
( статті 140-146 Конституція України – Розділ ХI http://www.president.gov.ua/ru/content/chapter11.html )
Зараз не менш важливо відкинути всі партійні та ідеологічні суперечності. Партійний принцип завжди буде протилежним територіальному. Партії завжди представляють ідеї, часто дуже узагальнені, абстрактні, іноді зовсім відірвані від реальності. Програми партій пишуться і насаджуються згори, без урахування місцевих особливостей та можливостей. Але ж ми самі у змозі формувати свій бюджет, створювати програми розвитку села, підтримки приватного бізнесу і, найголовніше, втілювати ці програми у життя.
Навряд чи можливо заручитися урядовою підтримкою лише вступивши в одну з урядових партій. Навіщо потрібні представники ідей, коли значно важливіші представники практичних інтересів. А їх все ж таки доведеться шукати серед наших односельців і мешканців району.
Хіба нам потрібен особливий закон чи суворий дільничний міліціонер, щоб ми не кидали сміття собі під ноги? Хіба ми в не змозі самостійно вирішувати проблеми земельних ділянок та суперечок із сусідом за межу? Хіба не можемо самі брати участь у підвищенні якості шкільної освіти, просто починаючи з класних керівників своїх дітей? А проблеми водних і газових кооперативів, лісництва, пасовищ? Це теж виключно наші проблеми! Нашої маленької держави під назвою Дзензелівка!
Я не закликаю до переворотів, сваволі та анархії, я закликаю всього лише до дбайливості. Якщо кожен візьме на себе відповідальність за невеличкий шматочок землі, за ту територію де мешкає, то результат не забариться.
Зараз Україна переживає найважчі часи, але це не привід опускати руки – це стимул діяти!
Любов Ільмінська, мешканка Санкт-Петербурга з дзензелівським корінням.
Напишіть відгук