Рік тому центр Української столиці перетворився на «державу в державі», схожу за устроєм на козацьку січ. Тут вперше кожен побачив, що він не є на одинці зі своїми труднощами і проблемами свого краю, адже на Майдані зібрались найкращі представники з абсолютно всіх регіонів країни.
Майдан – став справжнім університетом державності. За короткий термін люди значно підняли свій рівень громадської свідомості. Всього за декілька місяців кожна домогосподарка вже могла пояснити, що таке люстрація і чому без неї ніяк не можна обійтись. Тут люди швидко навчились самоорганізовуватись, наполегливо боротись за свої права, довіряти один одному, відчувати зрадників і навіть вести бойові дії.
Після втечі Януковича, посипались слідом голови багатьох місцевих рад і адміністрацій. Майдани утворились в майже кожному місті і селі.
Тоді стало здаватись, що можливо все, що от-от настане повне оновлення.
В кожному районі на місце скинутих керівників, громади стали обирати своїх представників, яких вони хотіли б бачити на головних посадах і тих, кому довіряли. А влада старого режиму перелякано очікувала.
Єдине, чому не встигла навчити нещодавня революція – це довершити справу до кінця і відстояти здобуте.
За широкої підтримки некомпетентної більшості на президентських, а потім на парламентських виборах, до влади прийшов вже інший клан.
На фоні нових проблем, поки увага людей відволікалась на боротьбу із залишками попереднього злочинного режиму, на європейські кредити, на падіння гривні, поки зусилля найактивніших витрачались на війну з зовнішнім ворогом і волонтерську діяльність, за рік знов відбулась повна узурпація влади.
Оговтались, перефарбувались, стали себе почувати вільно при новому режимі і старі злочинці. Ті ж самі схеми , та ж сама корупція, ті ж самі хабарі – змінився хіба їх розмір звичайно в більшу сторону, бо йде війна.
Ті маньківчани, що вже побачили це, почали задавати собі те ж саме питання, що і рік тому:
«А що ми можемо зробити? Все ж таки Київ далеко, Верховна рада і Кабінет міністрів теж далеко, а ми тут на місцях, в селах люди маленькі і нічого не вирішуємо…Як добра не було, так нема і не буде»
Але люди навіть і не думають, які можливості самоврядності зосереджені в їх руках.
В селі чи маленькому містечку, всі живуть як на долоні, перед очами один одного. Тут є наша місцева влада, представників якої всі прекрасно знають. А це надає величезні можливості для громадського контролю. Ми можемо обирати і відкликати своїх керівників, надавати їм підтримку чи висловлювати недовіру.
То що ж відбувається зараз в нашому районі?
Рік минув, але нічого не змінилося. Ті хто організовував підтримку Януковича продовжують обіймати керівні посади. Не мають морального права працювати в школах директори, які організовували своїх працівників для підтримки Януковича. Жоден з членів злочинної антиукраїнської партії регіонів не звільнений з головних посад. В районі і далі діє антиукраїнська злочинна партія комуністів. А майже всі храми належать російській церкві, яка є відвертою п’ятою колоною в Україні.
Під час революції гідності, небайдужим мешканцям району вдалося здійснити деякі зміни, а саме обрати голову райради і голову райдержадміністрації, начальника відділу освіти. Однак зараз все повертається назад. До влади знову рвуться злочинні угрупування.
Так з подачі голови облдержадміністрації Ткаченка готується заміна голови Маньківської райдержадміністрації. Можна зауважити, що Ткаченко є другом Могильного, проти якого так і не провадиться кримінальна справа за діяльність на посаді голови Маньківської райдержадміністрації. Ні міліція, ні прокуратура нічого не робить з дуже простої причини – його кришує Ткаченко. Так, при призначенні голови Маньківської райдержадміністрації, – Ткаченка цікавило лише одне – не зачіпати Могильного. Причин до зміни керівника району в області немає. Більш того на посаду пропонується людина, яка не користується авторитетом серед жителів району.
Коли, при призначенні головою облдержадміністрації Маньківська делегація їздила в Черкаси на зустріч з Ткаченком, він запевняв, що призначення районних керівників буде обов’язково узгоджуватися з думкою населення. Однак зараз все робиться по-бандитському – спідтишка.
Крім того, якщо спочатку, на загальній хвилі протесту Київський Майдан підняв і обєднав маньківчан, які ризикуючи життям відстоювали там і на подобнянському блокпосту свою гідність, то зараз громадські рухи стали розколюватись на окремі групи. В діях не стало єдності.
Манькіщина – це наш форпост. Наш обов’язок його боронити. Самоорганізація, самодисципліна, самоврядність – повинні стати ключовими принципами, які в цьому допоможуть.
І поки наші хлопці воюють на неоголошеній, але самій справжній війні з ворогом зовнішнім, ми повинні забезпечувати їх тил і не здавати свої землі ворогу внутрішньому.
Любов Ільмінська
Напишіть відгук