Home > Літературна творчість > Поезія. Андрійчук Юрій Олександрович

Поезія. Андрійчук Юрій Олександрович

Народився 9 вересня 1957(7465)* року в Дзензелівці. Мати корінна дзензелянка. 1964 (7472)* року пішов в перший клас, а 1972(7480)* року закінчив 8 класів Дзензелівської середньої школи. В 1972 (7480)* – 1976 (7484)* роках навчався в Уманському медичному училищі на фельдшерському факультеті, яке успішно закінчив. В ці роки (1974 (7482)* – 1976 (7484)*) був учасником Дзензелівського  вокально-інструментального ансамблю „Веселі трубачі”, грав на ударних інструментах.

1976 (7484)* – 1978 (7486)* проходив службу в армії.

З 1978 (7486)*  по 1984 (7492)* навчався в Дніпропетровському медичному інституті, який закінчив за фахом  лікар-терапевт.

1984 (7492)*  – 1985 (7493)* роки навчався в інтернатурі в Черкасах.

1985 (7493)*  – 1989 (7497)* роки працював дільничним терапевтом Христинівської центральної районної лікарні.

З 1989 (7497)* року по сьогоднішній день – головний лікар санаторію „Аквадар” (колишній  міжколгоспний санаторій „Колос”). Живе в Маньківці. Одружений, має двох дітей – сина і доньку.


Мамині дороги


Мої дороги – мамині дороги,
Бо ти зі мною ними перейшла.
Мої тривоги – мамині тривоги,
Хоча від них не близько ти була.

Життя моє за три десятки років

Навпіл з життям пов’язане твоїм.

Дитинства роки вже давно не чути,

Але вони на пам’яті моїй, –

Напевне їх ніколи не забути,

В які б життя не занесло краї.

Хіба забути, мамо, ті уроки,

Які ти нам в дитинстві надала?

То ж хай щораз лунають наші кроки
До хати на Садовій край села.

Про всі дороги хочу я згадати

Сьогодні за святковим цим столом,-

Про школу в школі, школу біля хати,

Рокам тим б’ю уклінно я чолом.

Дорога перша – в школу і зі школи,

До сповіді про успіхи вже звик,

Бо дома їх з великим нетерпінням

Чекав домашній класний керівник.

Та не завжди хотілось так додому

Щоб вітерець чуприну лоскотав,

Про деякі здобутки лиш самому

Хотілось знати, їх ніхто б не знав.

І що ж на ділі – в очі тільки гляне: –

Напевне трійка? – признавайсь скоріш.

Чотири є – у відповідь промимрив.

Чотири кажеш? – ледач, сядь поїж…


А потім згодом лагідніше трохи –

А можна так, щоб там було лиш „5″?

І от уже до пізньої години

При світлі лампи мама й син сидять.

А згодом день не самий най приємний,

Сльозу змахнувши хусткою з лиця,

Ти провела мене у другу путь-дорогу, –

Їй до сьогодні ще нема кінця.

Солдатські будні – третя то дорога.

І в них ти з болем сина проводжала,

І довгих два най самих довших роки

Листи з країв удмуртських виглядала.

Четвертим шляхом наче вчора йшли ми,

Вертавшись зрідка до своєї хати,

Студентських днів гаряче довголіття

Із дітьми разом пережила мати.

І от сьогодні нас усі дороги

Звели в одну святковим цим столом.

Хай вщухнуть вмить у вечір цей тривоги,

Їх залишімо там десь, за селом.

І першим тостом просто без лукавства

Хай буде тост за перших п’ятдесят, –

Всього тобі найкращого, матусю,

Здоров’я, миру, люблячих внучат!

А другий тост хай за оті дороги,

Які згадались за столом святковим,

І ще за те, щоб радість – не тривоги

Ти пам’ятала завжди добрим словом. 


6 серпня 1987(7495)* року.


Андрійчук Ю.О. Фото Ю.Дудника. 3 липня 2011 року.

Comments:1

Leave a Reply
  1. Відповіcти Сашко Лисий 11/12/03

    Глибоко…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

TOP