Народився 9 вересня 1957(7465)* року в Дзензелівці. Мати корінна дзензелянка. 1964 (7472)* року пішов в перший клас, а 1972(7480)* року закінчив 8 класів Дзензелівської середньої школи. В 1972 (7480)* – 1976 (7484)* роках навчався в Уманському медичному училищі на фельдшерському факультеті, яке успішно закінчив. В ці роки (1974 (7482)* – 1976 (7484)*) був учасником Дзензелівського вокально-інструментального ансамблю „Веселі трубачі”, грав на ударних інструментах.
1976 (7484)* – 1978 (7486)* проходив службу в армії.
З 1978 (7486)* по 1984 (7492)* навчався в Дніпропетровському медичному інституті, який закінчив за фахом лікар-терапевт.
1984 (7492)* – 1985 (7493)* роки навчався в інтернатурі в Черкасах.
1985 (7493)* – 1989 (7497)* роки працював дільничним терапевтом Христинівської центральної районної лікарні.
З 1989 (7497)* року по сьогоднішній день – головний лікар санаторію „Аквадар” (колишній міжколгоспний санаторій „Колос”). Живе в Маньківці. Одружений, має двох дітей – сина і доньку.
Мамині дороги
Мої дороги – мамині дороги,
Бо ти зі мною ними перейшла.
Мої тривоги – мамині тривоги,
Хоча від них не близько ти була.
Життя моє за три десятки років
Навпіл з життям пов’язане твоїм.
Дитинства роки вже давно не чути,
Але вони на пам’яті моїй, –
Напевне їх ніколи не забути,
В які б життя не занесло краї.
Хіба забути, мамо, ті уроки,
Які ти нам в дитинстві надала?
То ж хай щораз лунають наші кроки
До хати на Садовій край села.
Про всі дороги хочу я згадати
Сьогодні за святковим цим столом,-
Про школу в школі, школу біля хати,
Рокам тим б’ю уклінно я чолом.
Дорога перша – в школу і зі школи,
До сповіді про успіхи вже звик,
Бо дома їх з великим нетерпінням
Чекав домашній класний керівник.
Та не завжди хотілось так додому
Щоб вітерець чуприну лоскотав,
Про деякі здобутки лиш самому
Хотілось знати, їх ніхто б не знав.
І що ж на ділі – в очі тільки гляне: –
Напевне трійка? – признавайсь скоріш.
Чотири є – у відповідь промимрив.
Чотири кажеш? – ледач, сядь поїж…
А потім згодом лагідніше трохи –
А можна так, щоб там було лиш „5″?
І от уже до пізньої години
При світлі лампи мама й син сидять.
А згодом день не самий най приємний,
Сльозу змахнувши хусткою з лиця,
Ти провела мене у другу путь-дорогу, –
Їй до сьогодні ще нема кінця.
Солдатські будні – третя то дорога.
І в них ти з болем сина проводжала,
І довгих два най самих довших роки
Листи з країв удмуртських виглядала.
Четвертим шляхом наче вчора йшли ми,
Вертавшись зрідка до своєї хати,
Студентських днів гаряче довголіття
Із дітьми разом пережила мати.
І от сьогодні нас усі дороги
Звели в одну святковим цим столом.
Хай вщухнуть вмить у вечір цей тривоги,
Їх залишімо там десь, за селом.
І першим тостом просто без лукавства
Хай буде тост за перших п’ятдесят, –
Всього тобі найкращого, матусю,
Здоров’я, миру, люблячих внучат!
А другий тост хай за оті дороги,
Які згадались за столом святковим,
І ще за те, щоб радість – не тривоги
Ти пам’ятала завжди добрим словом.
6 серпня 1987(7495)* року.
Андрійчук Ю.О. Фото Ю.Дудника. 3 липня 2011 року.
Comments:1
Leave a Reply