Фрагменти з книги Ю.Дудника
„Голодомор 1932–1933. Дзензелівка"

12. Гутенко Віктор Андріянович (14.08.1919 – 9.08.1995).
Записано 12 листопада 1994 року. (2 – 95)
Закінчив 4 класи, голодовка началась. Дальше не дало вчитись. Батько не хотів іти, чи мати, в колгосп. Прийшли, повиймали вікна, двері, – зимою це було, позабирали в баньках що було. В 1932 батько з старшим сином виїхав на Кавказ хліба якогось

Фото 1980-их років.
14. Дігтяр (Рогаченко) Ольга Андріянівна.
Народилась 27 вересня 1921 року. Проживає в Москві.
Записано влітку 1990 року. (2 – 59)

Записано 25 липня 2001 року. (3 – 22,24)
Почалась голодовка. Коней в колгоспі не було чим годувати. Коні ходили по лісі, якась хвороба, – сап кінський, була. Мама йшла і побачила своїх коней. За них ми ще були винні гроші. Привела додому коней і спасла, вилікувала коней. Раніше на хату глину брали на своїй землі, то в нас яма була аж в кінці городу. З теї ями конячками возоли глину, місили ґрасу, добудували хатинку. Володі (братові. Авт.) було два місяці. Хата ще була руда не поглажена. Відкриваються двері, входить Марія Подолянець , Харилетиха, – велика активістка. Ще з нею кілька чоловік. Мама сидить на припіку, годує грудьми Володю, а ми на лежанці з сестричкою, кашу кабакову їмо з батьком. Харилетиха каже: „Оце так, отут добудуємо, буде столовка, а тут спаленька, а тут це буде. А хата величенька, – на дві половини будували. Мама: „Що, що?” Віддає мені Володю малого, сповзає з припіка, бере рогачі, каже, що це ви збираєтесь будувати? Харилетиха: „Садик, тут же так добре, ви подивіться, – і садок кругом, і зелень, – буде де діткам гратись. Мама каже, я всіх вас зараз рогачами переколю, ви знаєте як ми її будували. Харилетиха : „Вам десь дамо”. Мама: „Ні , мені нічого не треба, короче вона їх вигнала. А з конячками, визивают батька, ти вкрав коні в колгоспі. Батько каже: „По перше, коні я купив, і ще не розрахувався, по друге, їх найшла жінка здихаючими не в колгоспі, а в лісі. Вона їх виходила.” Батькові сильно всипали. Приходе з слізьми, – заведу в колгосп. Мама, – на дам. Але завів в бригаду, і це довго були єдині коні в бригаді. Бригада четверта була на Сафонишиному, де зараз Переполки.
Солоха Петро був самий багатий з усіх Солохів. Його розкуркулили, вигнали з хати. В голодовку його ніхто не пускав, це було опасно, – будеш відповідати. І він бідненький ходив попід хати і в кінці кінців вмер на стежці. Не доходячи школи, на території цвинтаря він ішов там і вмер. То казали, що його там і похоронили.
Фото 1940-их років.
Напишіть відгук